Витівки Дональда Трампа за останній тиждень поставили під сумнів фразу, яка часто звучить у Європі, про те, що президента США слід сприймати “серйозно, але не буквально”. Трамп, здається, у буквальному сенсі хоче Гренландію. Після агресивної 45-хвилинної розмови з прем’єр-міністеркою Данії Метте Фредеріксен, він погрожував непосильними тарифами, якщо вона не погодиться продати автономну територію США. Під час цієї розмови він також висміяв арктичні військові потужності Данії, вказуючи на те, що вони не зрівняються з військовими можливостями США на Гренландії, найбільшому в світі неконтинентальному острові.
Загроза захоплення території європейської країни силою, яку висловлює Трамп, є сигналом, який європейці тепер знають занадто добре, зважаючи на досвід з Росією. Проте шокуючий момент полягає в тому, що така загроза походить від найбільшого союзника Європи — США. Проте, незважаючи на агресивні заяви Трампа, реакція Європи була вкрай слабо виражена. Лідери ЄС, такі як Урсула фон дер Ляєн і Антоніу Кошта, залишилися мовчазними. Французький президент Емманюель Макрон і німецький канцлер Олаф Шольц спершу висловили занепокоєння, але згодом приєдналися до загального мовчання. Чому так? Одним з пояснень є те, що в умовах глобальної конкуренції та кліматичної кризи США дедалі більше зацікавлені в ресурсах Гренландії, особливо через зміну клімату, яка відкриває нові морські шляхи в Арктиці. Однак є й внутрішня політична складність: Данія побоюється, що будь-яка різка реакція на територіальні претензії США може відштовхнути гренландців від себе, підштовхуючи острів до тіснішого співробітництва зі США. У відповідь на це Копенгаген закликає Європу бути обережною. Тактика мовчання виглядає продуманою: Європейські лідери прагнуть не нагнітати напруження з Трампом, даючи можливість за лаштунками пом’якшити ситуацію. Водночас, Європа не може ігнорувати питання безпеки та підтримки США в оборонних питаннях, особливо з огляду на ситуацію в Україні.
Але є ще й інша причина мовчання Європи — емоції. Європейці бояться Трампа, і цей страх паралізує їхні дії. Трамп, як хуліган, відчуває цей страх і намагається його посилити, щоб домогтися ще більших поступок. Однак європейці не почуваються достатньо занепокоєними, щоб діяти рішуче. Вони чіпляються за ілюзію, що цей конфлікт з часом вщухне, і що загроза від США залишиться лише тимчасовою бурею. Це мислення ускладнює необхідне оновлення Європи, адже відсутність тривоги призводить до самозаспокоєння. Європейські лідери вважають, що питання Гренландії — це лише чергова криза, яку можна пережити, не змінюючи жодної суттєвої стратегії.
Водночас мовчання Європи може дорого обійтися. Слабка реакція на агресивні дії США може підривати європейську політичну солідарність і призвести до довгострокових негативних наслідків. Якщо Європа не зможе вирватися з цієї дрімоти, є серйозні сумніви, чи здатна вона впоратися з викликами, що постають перед континентом.