Польщу та Україну непохитно об’єднує безкомпромісне сприйняття Росії як прямої екзистенційної загрози для всієї Європи, спільна підтримка незворотного руху Києва на Захід та глибоке історичне коріння, проте накопичений клубок суперечностей усе помітніше ускладнює двосторонній діалог. Ключовими каменями спотикання залишаються радикально відмінні трактування складного минулого, запекла економічна конкуренція, а також очевидне невдоволення польської сторони тим, що українське керівництво схильне робити ставку на далеких глобальних партнерів на шкоду інтересам найближчих географічних сусідів. Про такий комплексний зріз взаємин відверто повідомив високопоставлений представник канцелярії польського президента, окресливши позицію Кароля Навроцького щодо викликів регіональної безпеки та партнерства з Києвом.
Одним із головних стратегічних пріоритетів представник канцелярії назвав остаточний розрив України з імперською Москвою та її інтеграцію в євроатлантичні структури. У Варшаві наголошують, що впродовж десятиліть послідовно лобіювали наближення східного сусіда до європейської родини та поділяють спільну гордість за здобуті результати, розглядаючи це як спільний цивілізаційний поступ двох народів.
«Ми знімаємо капелюха перед заслугами українців на цьому шляху, перед українським народом, але тут є й успіх польської зовнішньої політики», – підкреслив польський посадовець. До фундаментальних факторів зближення він також відніс давні культурні зв’язки, спільну історичну спадщину часів Речі Посполитої та сучасні дієві формати регіональної взаємодії, серед яких особливе місце посідає тристоронній альянс «Люблінський трикутник» за участі Польщі, України та Литви.
Водночас офіційні особи не приховують наявності серйозних розбіжностей, першою з яких залишається політика національної пам’яті. Між двома столицями тривають гострі дискусії щодо оцінки подій Другої світової війни, діяльності Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, а також вшанування окремих українських історичних постатей, які в польському суспільстві викликають різке несприйняття. До цього додається зростаюча напруга в економічному секторі, де сторони зіткнулися із затяжними суперечками навколо експорту української аграрної продукції, а також жорстким протистоянням між фермерами та автомобільними перевізниками двох держав за вплив на внутрішньому ринку Європейського Союзу.
Особливе занепокоєння викликає зміна дипломатичних акцентів української влади, яка все частіше зосереджує свою увагу виключно на контактах із Вашингтоном, Берліном та Парижем. У польській президентській канцелярії прямо нагадали, що на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році багато західних урядів сумнівалися у спроможності України вистояти та готувалися підтримувати лише партизанський опір після можливої окупації. Натомість саме Польща без вагань повірила в українську армію та негайно передала власні танки, бронетранспортери та боєприпаси, що відіграло вирішальну роль у стримуванні російської навали. Варшава закликає Київ не забувати про тих, хто першим простягнув руку допомоги, та будувати безпекову архітектуру на основі реальної регіональної солідарності, а не лише сподівань на великі західні столиці.
