Тема генетичного походження східноєвропейських народів та інтерпретації наукових даних знову опинилася в центрі публічних дискусій. У міжнародних наукових журналах, таких як Nature, Science Advances, PLOS ONE та Genome Biology, регулярно публікуються нові дані про розшифровку древніх геномів.

Попри намагання політиків використовувати генетику як аргумент у геополітичних заявах, самі генетики наголошують: генетична близькість населення не дорівнює національній чи політичній тотожності.

Ключові висновки міжнародних досліджень

Масштабне розселення ранніх слов’ян (Nature):

1. • Дослідження понад 500 древніх геномів зафіксувало масові демографічні міграції V–VIII століть із регіону між Балтикою та північним Причорномор’ям (зокрема території сучасної Північної України та Білорусі).
   • Виявлено високу частку слов’янського генетичного компонента в археологічних зразках середньовічної Польщі (до 80–90%), східної Німеччини та Волго-Окського межиріччя (приблизно 65%).

Відсотки відмінностей у ДНК:

1. • Усі люди на планеті мають однаковий геном на 99,9%. Показники відмінностей між будь-якими етнічними групами всередині Європи становлять частки відсотка.
   • Усі східноєвропейські популяції (українці, білоруси, поляки, росіяни центральних і південних регіонів) утворюють єдиний близькоспоряджений генетичний кластер.

Регіональні особливості та відмінності:

1. • Згідно з дослідженнями у PLOS ONE, українці генетично найближчі до поляків та білорусів, у той час як у генофонді росіян (особливо північних регіонів) присутній значніший фінно-угорський та балтійський субстрат.

Чому генетика не визначає нації?

Популяційна генетика вивчає джерела походження та міграційні шляхи древніх предків, тоді як сучасні нації формувалися під впливом мови, культури, історії та свідомості. Наявність спільного коріння чи близького генофонду притаманна багатьом сусіднім народам у всьому світі (наприклад, англійцям і німцям, норвежцям і шведам або арабам різних країн), однак це не заперечує існування окремих суверенних націй.